В рік, коли Михайло загинув на фронті в російсько-українській війні, йому мало виповнитися 36 років. Попереду мало бути довге і насичене життя, здійснення планів і мрій, реалізація на улюбленій роботі. Ніхто не народжений для того, щоб загинути на війні, але кому, як не нам, захищати все те, що є для нас безмежно дорогим?
Михайло народився у Дніпрі (в той час ще Дніпропетровськ) 15 грудня 1986 року і жив у житловому масиві “Сонячний”. Тут же він навчався у гімназії №57, яку закінчив у 2003 році. Після школи він пішов навчатися на психолога у Дніпропетровський національний університет. Саме там почалась і його військова кар’єра - закінчивши військову кафедру, він отримав звання молодшого лейтенанта.
Після закінчення університету Михайло якийсь час працював у спеціальному підрозділі “Грифон”, а пізніше, вже після зміни професії, підписав контракт і був резервістом у 25 окремій повітрянодесантній бригаді. Одні зі зборів резервістів навесні 2014 році переросли в участь у бойових діях. Військові 25 бригади надалі сумно і жартівливо називатимуть їх “десятиденними зборами”...
В березні 2014 року Михайло зробив свідомий вибір стати на захист країни і в складі першої хвилі мобілізації воював на сході. Як грамотного офіцера, який пройшов підготовку, його призначили заступником командира парашутно-десантної роти з парашутно-десантної підготовки. Він отримав позивний “Хакер”, оскільки добре ладнав із технікою.
Михайло встиг прийняти участь в бойових діях в основних гарячих точках сходу України — оборона аеропорту в Краматорську, бої за Саур-Могилу (брав участь в штурмі), рейдові дії в районі Дебальцево, звільнення Вуглегірська, Комунару, Нижньої Кринки, в операції з деблокади Донецького аеропорту в січні 2015 року, звільненні Шахти Бутівка та обороні Авдіївки. На початку 2015 року він отримав бойову травму і звільнився в запас.
Поза війною
Попри інтерес до військової справи і військовий досвід, Михайло мав цивільну професію і захоплення, які не стосувались війни і війська. Ще до подій 2014 року він захопився геймдизайном і розвивався у цьому напрямку. У 2022 році він займав посаду лід-геймдизайнера в компанії AB Games. Він був професіоналом своєї справи і все життя цікавився всіма можливими різновидами і розробкою ігор.
Його коло інтересів було вкрай обширним. Це і вищезгадані ігри (комп’ютерні, мобільні, настольні, ігри живої дії), і байдарки, і фотозйомка… Але окрім того Михайло більше ніж 10 років займався айкідо і мав синій пояс.
Величезним захопленням кількох останніх років став яхтинг. Михайло проходив навчання для отримання посвідчення шкіпера і в травні 2022 року мав вирушити для проходження практики на яхті в Туреччині. Він мріяв отримати ліцензію і вирушити в подорож під вітрилом, але ці мрії так і не здійснилися…
Родина
Михайло був другою дитиною в родині Вячеслава та Віри Новікових і має старшого брата Петра. Також велику роль в його житті грали бабуся по матері та родичі по батьковій лінії — бабуся, дідусь, тітка Любов. У 2020 році він одружився на своїй дівчині Олександрі, у щасливому шлюбі вони встигли прожити трохи більше двох років.
Повномасштабна війна
Ще до повномасштабного нападу росії Михайло розумів, що Україні спокою не дадуть. Він відмовився від можливості покинути країну взимку 2022 і готувався до повторного призову. На той час він вже мав звання капітана.
Напередодні широкомасштабного вторгнення армії вийшов указ про мобілізацію резервістів, і Михайло вирушив у військкомат. Наступного дня почалось вторгнення.
Михайла знов призначили заступником командира 9 роти. Його підрозділ вирушив на позиції в районі Авдіївки Донецької області. Нові підлеглі називали замкомандира “Кеп”.
В ніч з 18 на 19 травня Михайло отримав наказ вивести групу на позиції в районі Новоселівки. Саме в той період росіяни почали масивні артилерійські обстріли на Донбасі. Група Михайла потрапила у поле уваги ворожого безпілотника і була обстріляна з артилерії…
Михайло Новіков похований на Краснопільському кладовищі у Дніпрі.
Наказом Президента України від 12 липня 2022 р. нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
